знайомі незнайомці

Декілька днів тому,ми навідалися до незрячого хлопчика Гоцалюка Даниїла,і він представив нам свої роботи,які виліплює з пластилину. Тож насолоджуємося чарівністю маленьких фігурок зроблених руками юного,але дуже талановитого хлопця.

 Геннадій Соколов: “Все життя мене оточують хороші люди, за що завдячую долі ”

40 років виповнилося авіамодельному гуртку Палацу творчості дітей та юнацтва. І всі ці роки незмінним керівником цього гуртка є Геннадій Васильович Соколов.

Авіамодельний спорт в Радянському Союзі був одним з найдієвіших засобів комуністичного виховання молоді, підготовки її до колективної продуктивної праці та до активної оборони Батьківщини. Більшість наших льотчиків, які відзначилися в роки Великої Вітчизняної війни, були  авіамоделістами, планеристами і учнями аероклубів. Це тричі Герой Радянського Союзу    О. Покришкін, двічі Герой Радянського Союзу А. Молодчий, що займався в авіамодельному гуртку Донбасу, Герой Радянського Союзу І. Шмельов та багато інших.

Сучасне суспільство чомусь не особливо звертає увагу на такі “дрібниці ”, як технічна творчість. Саме тому, що  молоді люди мріють  про кар’єру банкіра, політика, бізнесмена, юриста, зірки шоу-бізнесу, ми випускаємо «Запорожці», та їздити хочемо все ж на  іномарках ...

Чомусь непрестижними стали  такі  справді чоловічі професії, як інженер, механік, технолог…

Скажіть мені, будь ласка, пани бізнесмени, коли у вас важлива зустріч у іншій країні, чим ви добираєтесь у пункт призначення? Звичайно,  літаком або потягом. А ви, зірки шоу-бізнесу, на корпоратив у сусіднє місто, звичайно ж, не ніжками крокуєте, а їдете на своєму шикарному авто. А де ж беруться ці всі засоби пересування: потяги, автомобілі, літаки? Авжеж, їх будують люди  технічних професій. І їх працю потрібно дуже цінувати, тому що вони роблять все необхідне для  того, щоб людству було  комфортно  жити у світі. У ці професії  люди йдуть за покликанням, бо якщо примусово цим займатися, нічого  доброго не вийде.  Діти, що відчувають потяг до техніки, приходять у позашкільні заходи, аби знайти заняття собі до душі.

9 січня 1973 року у Палаці піонерів (зараз Палац творчості дітей та юнацтва) розпочав свою роботу авіамодельний гурток. І ось уже 40 років під керівництвом Геннадія Соколова  юні авіамоделісти  поглиблюють знання у галузі конструювання різноманітних  моделей літаків, підкорюють небо і  намагаються освоїти справжні чоловічі вміння і навички.

 З 1956 року починається  безперервний стаж у авіамодельному спорті Геннадія Васильовича  Соколова. Саме тоді, його, школяра, привів на станцію юних техніків однокласник. Продовжив своє захоплення в міському авіа клубі в м.Костромі,  під час  служби в армії: “Найкращі спогади про армію і ракетну частину, де служив. Дідівщина на той час була типовою рисою радянської армії. Але з гордістю можу сказати, що  у нас  нестатутних відносин не було. Саме під час армійської служби з’явилися дорослі звички:  спробував закурити — не сподобалося, та все ж таки  палив  за компанію, бо під час таких “перекурів ” іноді зав’язувались цікаві бесіди. Ми постійно хотіли стати дорослими, та з часом  зрозуміли, що нічого хорошого в цій дорослості немає. А небо все—таки манило до себе, тому авіамоделізмом займався із задоволенням навіть в армії. ”Історія влаштування Геннадія Васильовича на роботу в Палац піонерів досить цікава: “Працював я на той час водієм автоколони, і саме в 1973 році звільнилося місце керівника гуртка. Піти  навчати юних авіамоделістів мене вмовила дружина,  і оскільки  я слухняний чоловік, то ось вже 40 років навчаю дітей конструюванню та виготовленню моделей літальних апаратів. Напевно, тому, що завжди хотів бути льотчиком і мрія не здійснилася,  зараз допомагаю здійснити мрію  іншим дітям ” .

Геннадій Васильович  —  це та людина, про яку можна сміливо сказати: “Знайди роботу по душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті ”. За стільки років більше 1000 юних авіамоделістів покинули стіни, які й досі вважають рідними. А їх керівник з великим натхненням згадує кожного вихованця і ділиться з нами своїм безцінним досвідом і враженнями від викладання  справді чоловічого  виду спорту:  “В гурток може прийти будь-хто, головне спробувати і зрозуміти, чи хочеш ти далі цим займатися, чи все ж таки це не твоє, бо така справа потребує витримки, аналітичних здібностей,  вміння  оперувати цифрами.  Оскільки у дітей різні здібності, то комусь, можливо, легше танцювати чи співати, а комусь конструювати моделі літаків, кораблів чи машин. Просто потрібно розуміти, що робиш, поставити ціль й завзято йти до неї. Зараз молодь, на жаль, робить те, що модно або вигідно. Через  мій гурток  пройшло багато різних дітей, бували такі, що 15-20 хвилин працюють, а потім  виймають  телефони і починають грати. Прикро, що зараз у дітей немає куражу, вони  ніби “маленькі старигани ”, їх неможливо здивувати ”. Всіх своїх учнів Геннадій Васильович добре пам’ятає ,  з  більшістю  підтримує теплі відносини.

Один з них Олексій Швець  — колишній  випускник авіамодельного гуртка — згадує гурток з доброю посмішкою: “ Я активно шукав себе, тому відвідував різноманітні гуртки:  танцював, займався  карате і боксом, ходив навіть на макраме, але авіамоделізму присвячував найбільше часу. Оскільки я захоплювався технікою, то  починати було не важко. Авіамоделювання   —  це такий технічний вид спорту, який не залежить ні від віку, ні від стану здоров΄я, тому займатися може будь-хто. Ще тоді,  в часи СРСР, майже всі деталі робили з підручних  матеріалів. Креслення літаків ми колись  довго шукали в різних журналах та книгах і були справді щасливими, коли знаходили саме те, що  бажали знайти. А потім  вже по накресленому  будували модель літака. Бувало таке, що не все  виходило, але рук я не опускав. Перед змаганнями ми  ледь не ночували  у палаці, але це було того варте. Іноді  охоплює  ностальгія по минулим часам, але заздрощів на рахунок того, що зараз легше працювати, бо техніка значно пішла вперед, та й креслення значно простіше знайти завдяки Інтернету, не відчуваю. Заняття у гуртку авіамодеолювання вважаю кращим часом  в своєму дитинстві. З колишніми друзями  по гуртку й до сьогодні  підтримую зв’язки. Зустрічаючись,  згадуємо  найкращі часи, коли не було інших проблем, окрім  як зробити гарну конкурентоспроможну модель.  Більшість колишніх авіамоделістів зараз працюють  будівельниками або автомеханіками і досить непогано заробляють. Цей гурток робить з хлопчаків справжніх чоловіків.  Прикро, що зараз більшість хлопців таким не цікавляться— їм би пива попити  та “потусити” в якихось сумнівних компаніях. Тому просто хочеться порадити сучасним юнакам, щоб не витрачали даремно час на дурниці, а займалися чимось справді корисним. ”

За 40 років роботи з авіамодельного гуртка  вийшло безліч  переможців різноманітних змагань: всеукраїнських та міжнародних. Вітаємо всіх авіамоделістів Хмельницького з ювілеєм гуртка ! Бажаємо творчої наснаги, нових спортивних досягнень і чистого неба!

                                                                                                                    Валерія Бартун